Ігрова діяльність дошкільника
Ігрова діяльність дошкільників як стимул уяви
Ігрова діяльність дошкільника є потужним стимулом уяви. Виконання ролі, розвиток сюжету спонукає дитину перекомбіновувати відомі події, створювати нові їх сполучення, доповнювати й перетворювати власні враження. Дитина, перевтілюючись у різних персонажів, особливо під час режисерської гри, має можливість подивитись на ситуацію з різних точок зору.
Важливу роль у розвитку уяви дитини відіграє така організація предметного середовища, яка включає поряд зі знайомими предметами із закріпленими функціями предмети неспецифічні, напівфункціональні: непридатний (коробки, котушки, клаптики тканини, паперу) і природний матеріал (шишки, гілочки, жолуді). Діючи з ними, наділяючи їх різним значенням у різних ситуаціях, використовуючи варіативною дитина інтенсивно освоює заміщування.
Розвиток уяви тісно пов’язаний із засвоєнням законів рідної мови. Слово надає можливість дитині уявити і перетворити предмет на його відсутність.
Варто пам’ятати також і про те, що основу для уяви створюють різноманітні багаті уявлення, власний досвід дошкільника. Завдання дорослого полягає в тому, щоб навчити дитину способам і засобам перетворення, розвивати її комбінаторні здатності. Засвоєння способів створення образів відбувається під час розриву реальних зв’язків, шляхом включення об’єктів у невластивій їм ситуації, наділення невластивим функціям та поєднання різнорідних об’єктів у новий образ.
Важливо навчити дитину формулювати різні за ступенем складності задуми й реалізовувати їх насамперед у продуктивних видах діяльності. Попереднє формулювання їх у розгорнутому мовленні із вказівкою не тільки на те, що буде зроблено, але і як, надає процесові створення нових образів цілеспрямованого характеру, а творча діяльність набуває ідейного стрижня.
Формування критичності мислення (“Так буває чи ні?”) теж робить свій внесок у розвиток уяви, визнаючи критичне ставлення також і до образів своєї фантазії.
Керівництво уявою вимагає від дорослого створення проблемних ситуацій, які не мають однозначного рішення, та ситуацій, коли засоби розв’язання не визначені. Було показано, як змінюється позиція дорослого у спілкуванні з дитиною з метою розвитку уяви. У молодшому дошкільному віці доцільно зайняти позицію незнаючого, недотепного, щоб з допомогою реплік і запитань до дитини розхитати шаблони, продемонструвати, що те саме завдання може розв’язуватися по-різному. У 4-5 років стимулом є змагання з однолітками, яким керує дорослий: “Хто придумає цікавіше?”, “Хто придумає інакше, ніж у товариша?”.
Дитина (до 6 – 7 років) усе сприймає не відсторонено, а крізь себе, крізь свій внутрішній світ. Звідти приписування своїх переживань усім і всьому, навіть неживим предметам. Камінь нудьгує на дорозі, тому що з ним ніхто не грає; квіточці боляче, якщо її зламати; плюшевому ведмедикові холодно сидіти на підлозі тощо. У такому “оживлянні” неживого, у пропусканні всього крізь себе можна бачити особливу художність дитячого сприйняття, зародження та прояв такої чудової людської здатності, як уява.
Уява відіграє в житті дитини значно більшу роль, ніж у житті дорослого. Вона проявляється набагато частіше й припускає значно легший “відліт” від дійсності. І головне – діти вірять у те, що придумують. Уявлюваний і реальний світ не відділені в них настільки чіткою межею, як у дорослих. Переживання, які викликаються уявлюваними подіями, для них зовсім реальні й значно сильніші, ніж у дорослих. Діти 3-5 років можуть оплакувати долю сіренького цапика або колобка, загрожувати злому чарівникові й намагатися побити його під час вистави. Вони можуть цілком серйозно придумувати шляхи порятунку зайчика від хитрої лисиці або прекрасної принцеси від злої феї. Те, що відбувається в уявлюваному просторі (у казці, в оповіданнях, на сцені) викликає в них найсильніші емоції, уявлюваний персонаж може стати для дитини реальною загрозою або порятунком.
Дорослі з виховних міркувань уводять у життя й свідомість дитини різних придуманих персонажів: Бабу-Ягу або міліціонера, які забирають неслухняних дітей, або добрих фей, які приносять чудові подарунки й роблять різні дива. Ці персонажі стають для дитини живими й зовсім реальними. Діти всерйоз бояться вигадану Бабу-Ягу й чекають (а іноді й бачать) добру фею. Жорстокі жарти старших дітей на вулиці: “Баба-Яга летить!”- спричиняють сльози й панічну втечу дошкільника. Навіть удома, в інтимній і безпечній обстановці може виникнути страх уявлюваних подій.
Численні дитячі страхи, які нерідко зустрічаються в цьому віці, пояснюють саме силою і жвавістю дитячої уяви.
Підвищена емоційність уявлюваних подій – важлива відмітна риса дошкільника. Придумані персонажі набувають для дитини особистої значущості й починають жити в її свідомості як зовсім реальні. Дитячі фантазії зазвичай засновані на прагненні бути схожим на певний ідеальний образ дорослого або казкового персонажа – принцеси, героя, силача тощо. Конкретний зміст фантазій має витоки в літературі (кіно) або досвіді спілкування з дорослими. На жаль, спостереження за сучасними дітьми дозволяє думати, що в них або відсутній ідеальний образ дорослого, або їхніми героями стають явно негативні персонажі – кілери, розбійники, маніяки та ін. Тому і батькам, і вихователям треба допомагати дитині найти свій позитивний ідеальний образ.
Вплив зображувальної діяльності на психічний розвиток дошкільників
Зображувальна діяльність специфічно впливає на розвиток дітей. Завдяки їй дитина переходить від дифузних (невизначених) графічних образів, які виступають як ознаки подібних груп предметів. Розвиток зображувальної діяльності вимагає від дитини вдосконалення сприймання і мислення, уміння дивитися і бачити, передавати предметний світ за зображувальними законами. Зі свого боку вона стимулює особистісне зростання дитини, оскільки, наприклад, використання кольору покращує сприймання світу, розширює спектр її естетичних почуттів, поглиблює їх.
Із діяльнісного погляду малюнок є матеріальною опорою внутрішнього плану діяльності, а процес малювання - способом психотерапії. За словами Л. Виготського, "художнє виховання - фон життєдіяльності" дитини, її малюнок - перехід від символу до знаку. Оскільки зображувальна діяльність безпосередньо стосується розвитку мислення, на підставі малюнків можна продіагностувати розвиток мислення дитини.
Особливе значення малювання у розвитку дитини підкреслював Д. Бльконін, зараховуючи його разом із ліпленням до продуктивних видів діяльності: малювання дає змогу виразити колір і форму предмета; ліплення - втілює об'ємну форму, але не забезпечує відображення кольору; конструювання - передає співвідношення частин предмета. За його словами, у ранньому дитинстві предметне сприймання ще не достатньо розчленоване, тому колір, форму, величину та інші ознаки дитина сприймає не ізольовано від предметів, які ними наділені. Отже, ці види діяльності мають особливе значення для розвитку сприймання і мислення дитини.
Виокремлені ознаки предмета стають змістом особливих уявлень проформу, колір, величину, об'єм, кількість, що відкриває можливості для мислительного оперування ними, розрізнення тощо.
Ставлення дорослих до перших спроб дитячої творчості має бути особливо тактовним. У його виявах недопустимі насмішки, висловлювання на зразок "ти зовсім не вмієш малювати". При цьому важливо пам'ятати, що дитина, взявши олівець чи фарбу, переслідує свої цілі, які можуть суттєво відрізнятися від уявлень про них дорослого. Тому примітивна, з його погляду, робота може бути значущою для дитини, а прекрасна - навпаки. Цю особливість підкреслив Л. Виготський, який стверджував, що цінність художнього виховання полягає у тому, що воно створює, а не формує знання і навички. Іншу (експресивну) особливість дитячого малюнка зауважила Л. Обухова: у малюнку дитина виражає своє ставлення до дійсності, у ньому можна побачити, що є основним і другорядним для неї, тобто емоційний і смисловий центри.
Зображувальна діяльність специфічно впливає на розвиток дітей. Завдяки їй дитина переходить від дифузних (невизначених) графічних образів, які виступають як ознаки подібних груп предметів. Розвиток зображувальної діяльності вимагає від дитини вдосконалення сприймання і мислення, уміння дивитися і бачити, передавати предметний світ за зображувальними законами. Зі свого боку вона стимулює особистісне зростання дитини, оскільки, наприклад, використання кольору покращує сприймання світу, розширює спектр її естетичних почуттів, поглиблює їх.
Із діяльнісного погляду малюнок є матеріальною опорою внутрішнього плану діяльності, а процес малювання - способом психотерапії. За словами Л. Виготського, "художнє виховання - фон життєдіяльності" дитини, її малюнок - перехід від символу до знаку. Оскільки зображувальна діяльність безпосередньо стосується розвитку мислення, на підставі малюнків можна продіагностувати розвиток мислення дитини.
Особливе значення малювання у розвитку дитини підкреслював Д. Бльконін, зараховуючи його разом із ліпленням до продуктивних видів діяльності: малювання дає змогу виразити колір і форму предмета; ліплення - втілює об'ємну форму, але не забезпечує відображення кольору; конструювання - передає співвідношення частин предмета. За його словами, у ранньому дитинстві предметне сприймання ще не достатньо розчленоване, тому колір, форму, величину та інші ознаки дитина сприймає не ізольовано від предметів, які ними наділені. Отже, ці види діяльності мають особливе значення для розвитку сприймання і мислення дитини.
Виокремлені ознаки предмета стають змістом особливих уявлень проформу, колір, величину, об'єм, кількість, що відкриває можливості для мислительного оперування ними, розрізнення тощо.
Ставлення дорослих до перших спроб дитячої творчості має бути особливо тактовним. У його виявах недопустимі насмішки, висловлювання на зразок "ти зовсім не вмієш малювати". При цьому важливо пам'ятати, що дитина, взявши олівець чи фарбу, переслідує свої цілі, які можуть суттєво відрізнятися від уявлень про них дорослого. Тому примітивна, з його погляду, робота може бути значущою для дитини, а прекрасна - навпаки. Цю особливість підкреслив Л. Виготський, який стверджував, що цінність художнього виховання полягає у тому, що воно створює, а не формує знання і навички. Іншу (експресивну) особливість дитячого малюнка зауважила Л. Обухова: у малюнку дитина виражає своє ставлення до дійсності, у ньому можна побачити, що є основним і другорядним для неї, тобто емоційний і смисловий центри.
ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР
Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:
• електромагнітне випромінювання;
• утома очей від мерехтіння екранного зображення;
• тривала статична робоча поза;
• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
• термін перебування за комп'ютером;
• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
• стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:
• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);
• заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.
Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.
Поради батькам
• Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам: Шведський стандарт МРКII, стандарт 180 9241, частина 3.
Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання.
Не купуйте комп'ютери, що відтворюють нечіткі, мерехтливі зо враження - це шкодить зору.
• Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70 см.
• Під час роботи з комп'ютером необхідно зберігати правильну по-ставу. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половину спини. Якщо є підлокітники, вони повинні відповідати зросту. Голову слід тримати прямо, з невеликим нахилом уперед. Коли починається робота з клавіатурою, руки повинні бути зігнутими приблизно під кутом 90 плечі розслаблені. Це допоможе уникнути перенавантаження хребта, м'язів плечей, рук.
• Не забувайте про правильне освітлення, що пом'якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Освітленість кімнати має дорівнювати 300 люкс. Не можна ставити монітор навпроти вікна.
• Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (ма¬лювання, вирізання, ліплення).
Критерії відбору комп'ютерних програм
• Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозуміліїй).
• Дослідницький характер (програма ініціює участь дитини у дослідах, пізнавальній діяльності).
• Легкість для самостійних занять (наприклад, використання навчальної програми не потребує від дитини вміння читати).
• Дитині даються прості для розуміння вказівки та використовується незначна кількість засобів керування зображенням на екрані.
• Розвиток широкого спектру навичок та уявлень (класифікація, прийняття рішень, експеримент тощо).
• Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи).
• Цікавість (стимулювання уяви дитини).
• Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності).
• Не забувайте, що заняття з комп'ютером повинно контролюватись батьками або фахівцем.
