АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ДО НОВИХ СОЦІАЛЬНИХ УМОВ

З самого початку життя малюк опиняється у певному соціальному середовищі (спочатку це члени родини, близькі), в якому про нього піклуються і дбають. Поступово це соціальне середовище розширюється (знайомі і незнайомі дорослі, інші діти) і ускладнюється, так як соціальне середовище збільшує свої вимоги до дитини: потребує виконання певних норм поведінки, сформованості певних навичок і вмінь тощо.
Живучі у складному, суперечливому світі, маленька істота осягає свою залежність від нього, відокремлює своє “Я” від інших, визначає у ньому своє місце. Дитина чекає від дорослих підтримки, без якої їй важко створити бажаний життєвий світ. А так як дитячий заклад стає в житті дитини першою серйозною моделлю соціуму, саме тут (не зменшуючи ролі дитини) вона отримує досвід, корисний для розвитку соціального “Я”, формування соціальної (життєвої) компетентності.
Взагалі, соціальна (життєва) компетентність - здатність дитини до засвоєння норм та правил прийнятих у тому чи іншому соціальному середовищі, та побудови власної поведінки на цьому грунті. Така здатність виявляється у системі поведінково-комунікативних умінь та навичок, які в змозі забезпечити ефективне включення дитини до різноманітних соціально-психологічних типів групи.
Можна виділити основні п`ять параметрів соціальної (життєвої) компетентності:
1) соціальні знання, які включають міру зорієнтованості дитини у навколишньому середовищі (уявлення дитини про явища природи, орієнтація в суспільних явищах, уявлення про техніку, просторова орієнтація);
2) вербальна сфера, яка розкривається через навички спілкування (володіння необхідними формами мовних висловів, уміння вступати в діалог, додержання етикетних форм спілкування з людьми (тобто здатність до власних активних мовних дій);
3) інтерактивна сфера, яка розкривається через уміння самостійно організовувати взаємодію з іншими людьми та підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти групове завдання, здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархічних відносин); тобто інтерактивна сфера – сфера спілкування і взаємодії. Під спілкуванням розуміємо взаємодію двох (чи більше) учасників, спрямовану на узгодження й об`єднання їхніх зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загальних результатів (учасники є носіями активності і припускають її у своїх партнерах);
4) сфера оцінних і самооцінних відносин визначає специфіку ставлення дитини до себе і до інших людей (уміння оцінити свої сили та можливості, уміння поставитися до себе критично, “примірювання” своїх сил до задач і вимогам навколишнього середовища. Дошкільникам, найчастіше” властива необєктивно висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності, її результатів. Це відбувається не від надлишку самовпевненості й зазнайства, а із самої структури і специфіки дитячої самосвідомості. Не слід боротися з завищеною самооцінкою дітей і не треба завчасно домагатися її адекватності. Це повинно прийти саме по собі як результат проходження дитиною кризи семи років;
5) мотиваційна сфера, яка розкриває бажання дитини ходити до дитячого садка, опинитися у специфічних формах спілкування та взаємодії з людьми (сукупність мотивів, повязаних з інтересом дітей до світу дорослих і прагненням бути схожими на них; з встановленням і збереженням позитивних взаємин з дорослими; мотиви особистих досягнень, змагальні мотиви).

 ПОКАЗНИКИ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНЯТИ

Адаптація до нових умов життя:
- дитина із задоволенням відвідує дитячий садок;
- охоче включається у спільні ігри, заняття;
- веде змістовні розмови з іншими дітьми, дорослими;
- ініціює знайомство або погоджується на ініціативу інших дітей познайомитись, пограти разом;
- передає словом свої почуття, незалежно від зміни умов життя (як позитивних так і негативних);
- розуміє, що завжди отримає емоційну підтримку від дорослих та інших дітей;
- знає, що в дитячому садку цікаво, весело, затишно;
- прагне самостійно зорієнтуватися в нових умовах.

Соціалізація:
- знає, що є моральними цінностями для даного колективу;
- варіює свою поведінку з метою пошуку найбільш адекватної за даних умов;
- прагне здійснювати вплив на підтримку позитивних цінностей;
- узгоджує свою поведінку з поведінкою інших дітей шляхом самопорівняння;
- володіє коректними за змістом та інтонуванням висловлюваннями, щоб відстоювати власні інтереси.

Групова взаємодія:
- із задоволенням включається в об`єднання дітей різної кількості;
- володіє дипломатичними прийомами виходу зі спільної гри;
- йде на компроміс у розподілі ролей;
- виявляє щирість, демонструє довіру і приязне ставлення до партнерів по діяльності;
- володіє оригінальними або самостійно створює нові сюжети ігор, має цікаві пропозиції щодо розвитку та продовження спільної гри;
- стає учасником взаємодії не лише в ігровій, а й у трудовій, навчальній діяльності;
- свідомо створює умови для групової взаємодії.

Статус, ставлення до авторитету:
- з розумінням, доцільно вживає слово "авторитет";
- називає якості людини, яку вважає авторитетною;
- виявляє бажання виконувати як головні, так і другорядні ролі в іграх;
- усвідомлює та може пояснити, за які саме якості обирають ту чи іншу дитину на головні або другорядні ролі в грі;
- пояснює своє ставлення до авторитетності в групі інших дітей, причини цього;
- реально оцінює ставлення інших дітей до себе, свій статус у групі.

Розуміння іншої точки зору:
- не перебиваючи, уважно слухає співрозмовника, коли
той висловлює власну точку зору; 
- стримує себе від категоричних, різких висловлювань;
- шукає та пропонує спільні позиції, варіанти рішень; 
- проявляє позитивну емоційну реакцію різного ступеню залежно від власного розуміння проблеми;
- ставить заохочувальні запитання;
- в разі потреби пропонує та здійснює допомогу в роз¬в'язанні спільних питань.

Регуляція спільної діяльності:
- справедливо розподіляє ролі, іграшки, необхідне об¬ладнання, предмети;
- охоче погоджується на пропозиції спільно діяти;
- утримується від звинувачень, докорів;
- виявляє творчість у пошуку компромісних рішень, уникає конфліктів або вміє зняти їх;
- володіє конструктивними діями, що врегульовують спільну діяльність.

Розв 'язання спірних питань:
- доводить власну думку, використовує аргументи, що підтверджують її точку зору або думку товариша;
- вибачається, виправдовується в разі потреби;
- не вживає образливих слів;
- стримує емоційні прояви;
- уважно слухає аргументацію співрозмовника;
- демонструє на власному прикладі найкращі шляхи розв'язання спірних питань.

Показники розвиненого спілкування:
- наявність взаємодії дітей у різних видах діяльності — ігровій, трудовій, навчальній;
- уважність дитини до міжособистісних взаємин, їх характеру;
- свідоме прагнення до взаємодії, прояви творчості в пошуку шляхів для цього;
- прояви домірної самостійності у встановленні контактів з іншими, розв'язанні конфліктних ситуацій, оціню¬ванні взаємин;
- вміння та бажання спілкуватись, будувати гармонійні взаємини, співпрацювати з іншими;
- наявний позитивний статус в групі інших дітей;
- потребує співпереживання та взаєморозуміння;
- володіє навичками культури спілкування, засвоїла норми та правила поведінки в громадських місцях;
- прагне в словах і вчинках виявляти добре ставлення до рідних, інших людей;
- прояви реакції, відповідні до інтонації, міміки, інших людей;
- активно проявляє емоційне співпереживання, гуманність, толерантність;
- наявна повага до оточуючих та самоповага, почуття власної гідності, усвідомлює та досягає адекватності своєї поведінки. 

Створення комфортних умов для перебування дітей у дошкільному Закладі – спільна турбота

працівників та батьків

              Процес введення дитини в систему громадського виховання - складний. Характер періоду адаптації залежатиме від того, наскільки правильно зуміє вихователь зрозуміти потреби дитини, його інтереси, схильності і не посилити його стан; своєчасно задовольнити ці потреби, щоб зняти емоційну напругу; організовувати діяльність, сприяючу не лише задоволенню потреб, але і формуванню потреб більше високого рівня; організовувати режимні процеси дитини і погоджувати методику їх проведення з сім'єю; вибрати ті, що відповідають характеру його поведінки прийоми і методи педагогічної дії; погоджувати педагогічні взаємини сім'ї і дитячої установи.

            Як бачимо, це завдання складне, багатопланове, і для рішення її вихователеві потрібно мати певний круг знань. Тому рекомендуємо почати роботу по організації прийому дітей до дитячої установи з навчання персоналу.

Вихователі, розуміючи значущість завдання, що стоїть перед ними, часто не мають достатніх знань для її вирішення, тому потрібно організувати їх спеціальне навчання. Форми роботи з персоналом можуть бути різними: педради, методичні наради, семінари, консультації, бесіди, усні і письмові рекомендації, оформлення матеріалу в куточку вихователя в методкабінеті. Тематику можуть визначати завідувач, методист разом з персоналом. Доцільно проводити цикл занять, який дозволить розібрати усі основні питання, пов'язані зі вступом дитини в дитячий сад.

ВВЕДЕННЯ В УМОВИ ГРОМАДСЬКОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ I ГРУПИ АДАПТАЦІЇ

Вище ми з'ясували, що виховна робота з дітьми в адаптаційний період повинна проводитися диференційовано, відповідно до вмісту потреб дитини в спілкуванні з оточенням. При введенні в систему громадського виховання найбільшу трудність представляють діти, віднесені нами до I групі адаптації по характеру звикання.

          Відсутність близьких, їх уваги, ласки викликає у таких дітей тривогу, занепокоєння, плач, постійне очікування рідних. Це заважає їм сприймати те, що оточує і діяти в новій обстановці згідно з пропозиціями і вимогами вихователя. Дії дитини стають хаотичними, безпорадними. Часто він неначе стискується в грудочку, прагне усамітнитися, уникнути усього, що його оточує. Іноді переживання супроводжується підвищенням температури, розладом шлунку, появою висипу, частим сечовипусканням.

          При вступі в групу такої дитини необхідно в першу чергу задовольнити потребу, що визначає його поведінку, а саме - потреба в спілкуванні з близькими. З цією метою потрібно запропонувати близьким дитину пройти в групу разом з ним. Дитина перестане плакати, заспокоїться, присутність близької людини (матері, батька, бабусі) допоможе зняти негативні емоції, дозволить йому правильно, без спотворень сприймати що оточує.

          Можливо, що спочатку дитина у присутності близької людини не захоче встановлювати контакт з вихователем. У такому разі маму з дитиною на деякий час слідує оставить одних, щоб мати допомогла освоїтися йому в новій обстановці, приголубила і заспокоїла. Цього особливо потребують діти, круг спілкування яких був різко звужений.

          Через деякий час дитина починає цікавитися оточуючим. Ось цей інтерес до нового і повинні підтримати рідні. Необхідно пояснити матерів, що її роль полягає не лише в тому, щоб зняти емоційну напругу у дитини, але і в тому, щоб допомогти встановити емоційний контакт з вихователем, познайомити дитину з тим, що оточує, щоб він перестав боятися нової обстановки, дітей, дорослих.

          Мати повинна показати дитині іграшки, необхідні в пользовании предмети побуту, разом розглянути їх, поторкати, подіяти з ними, пояснити призначення предмета, показати, як з ним діяти. Неодноразова екскурсія по групі разом з мамою знімає у дитини невпевненість, страх перед незнайомим. І він починає поглядати на вихователя.

Щоб викликати у дитини позитивне відношення до вихователя, батьки повинні самі звертатися до нього з проханням і питаннями. При цьому дитина повинна відчути шанобливе відношення до вихователя з боку близьких. Вони повинні спонукати дитину до самостійного звернення до вихователя, підкреслюючи при цьому, як він добрий, ласкавий, які цікаві іграшки дає дітям, як весело з ними грає, як хлопці звертаються до нього і т. п.

          Якщо мати контактуватиме з вихователем, підтримуватиме його вимоги, користуватиметься аналогічними прийомами і методами дії не лише в дитячій установі, але і удома, то і вихователь стане ближчою для дитини людиною і дитина звертатиметься до нього без побоювання.

          Ласкаво звертаючись до дитини, підтримуючи його інтерес до тієї або іншої іграшки, вихователь у свою чергу спонукає його до спілкування: "Подивися, яка хороша конячка! Давай я тебе покатаю. Сідай, ось так. Тримайся ручками міцніше. Молодець! Ось, мама, ми поїхали. Поїхали"!

          Бачить, що хлопчик починає озиратися і шукати поглядом маму, вихователь говорить: "Тепер поїхали до мами. Ось, мама, ми приїхали! Зустрічай Мишу"! І дитина знову отримує можливість задовольнити свою потребу в спілкуванні з матір'ю.

          Через деякий час, позаймавшись з іншими дітьми, вихователь знову знаходить привід звернутися до дитини: "Дивись, яка велика машина! Давай покладемо на неї кубики і відвеземо їх в гараж. Ось так. Добре! Вези машину ось сюди. А тепер вези її до мами. Молодець"! І т. п.

          Завдяки узгодженим діям вихователя і мами дитина все частіше сам починає спостерігати за діями вихователя і чекати його звернення. Мама повинна сприяти цьому, підтримуючи ініціативу вихователя і підказуючи дитині необхідні дії.

            Якщо рідні, прийшовши в групу, тільки обійматимуть і жаліти дитину, це не дасть необхідного результату, а, навпаки, зіграє негативну роль. Важливо саме спонукати дитину спілкуватися з вихователем. І як тільки обстановка і спілкування з вихователем перестає лякати дитину, можна запропонувати батькам залишити його на 15-30 хвилин одного, тобто попросити вийти з групи. При цьому слід рекомендувати їм перший час йти з групи непомітно. Але потрібно пам'ятати, що довга відсутність їх може злякати дитини, доведеться починати усе спочатку.       Батькам потрібно пояснити також, що, приходячи в групу, вони не повинні зосереджувати усю свою увагу тільки на своїй дитині. Вони повинні на цей час стати не лише союзниками вихователя у формуванні у дитини потреби в спілкуванні, але і помічниками по догляду за дітьми усієї групи. Правда, діти  іноді з ревнощами відносяться до цього, стверджуючи: "Це моя мама"! Не слідує їх за це лаяти або карати, потрібно тільки підтверджувати і заспокоювати: "Так, твоя мама, Алешенька, твоя. У хлопців теж є свої мами. Вони на роботі, а хлопці - такі молодці, грають без мам, самі. Вони вже великі. І ти скоро будеш великий. Покажи, який великий ти будеш. Давай покажемо. - Мама і вихователька піднімають руки, і усі діти піднімають ручки. - Ось - ось які вони великі.". Діти дуже люблять такі спільні рухи, виконують їх із задоволенням.

            Вправи рухового характеру і рухливі ігри приносять дітям величезну радість, знімають емоційну напругу, задовольняють потребу в рухах. Тому такі  вправи, як "Політаємо, як пташки", "Полетіли, полетіли, сіли", "Полетимо, як літаки", "Пострибаємо, як зайчики" та ін.,  Потрібно проводити як можна частіше, залучаючи до їх виконання новеньких. Їх зазвичай дуже захоплює цей прийом, вони відволікаються від своїх переживань.

          Допомагає в знятті емоційної напруги і музика.  Неголосна, весела, мелодійна музика викликає у дітей посмішку. "Вони починають під неї пританцьовувати. Отже, музика теж може бути використана як засіб для залучення дитини спілкування з дорослим.

          Щоб дитина не перезбуджувалася, потрібно своєчасно перемикати його з рухливих ігор, рухів під музику на спокійні  ігрові дії, притягаючи іграшкою, діями з нею. Іграшка-забава позитивно впливає на емоційний стан дитини, відволікає його від мами, наближає до вихователя і дітей.  Залучення до ігрової діяльності спільно з вихователем - найефективніший метод по відношенню до дітей I групи. Він застосовується спочатку у присутності мами, а потім і без неї. Важливо, щоб дитина була не просто спокійна, але і діяльна. Саме активність, контакти в діях, в грі сприяють розвитку дитини, а також формуванню потреб спілкування для вищого ступеня.

          Необхідно враховувати, що перші ігрові дії дітей  I групи повинні проходити без участі однолітків, оскільки діти цієї групи до спілкування з однолітками ще не готові. Вони не уміють поступитися, чимось поділитися, бояться великого оточення хлопців, тому на пропозиції вихователя : "Піди,  пограй з хлоп'ятами" - реагують негативно. Тільки контакт з вихователем допомагає їм звикнути до нової обстановки. А присутня в групі мати допомагає зняти емоційну напругу.

          І якщо нова дитина поводиться спокійно, інші малюки, схильні до емоційного зараження, теж будуть спокійні. Так батьки стають помічниками персоналу дитячої установи.

          Вихователь повинен пам'ятати, що тимчасова присутність близького людини в групі само по собі ще не забезпечує подальшого розвитку потреб дитини в грі і спілкуванні в період звикання. Важливий зміст діяльності, яку організують дорослі. Для дитини I групи такою діяльністю є безпосередньо емоційне спілкування з мамою (чи іншою близькою людиною) і ознайомлення з предметами, що оточують його. Вихователь, природно, опиняється в центрі уваги дитини, яка починає спостерігати за його діями і наслідувати їх, проявляє активність в оволодінні новим. А  це вже запорука його подальшого розвитку, основа для переходу на наступний ступінь адаптації.

          Персоналу групи необхідно пам'ятати про те, що органічні потреби також впливають на поведінку дитини, і важливо вжити усі заходи до їх своєчасного задоволення, не допускати Порушення апетиту, сну, емоційного стану. У перші дні по можливості не слід різко змінювати ті навички, які склалися у дитини в умовах сім'ї. Так, приклад, якщо дитина засипала тільки при поплескуванні його рукою   і   наспівуванні   пісеньки,   потрібно,   не  чекаючи   його   плачу постояти біля нього, погладити рукою, поплескати заспокійливо, допомогти йому заснути. Тимчасове збереження звички попередить появу негативних емоцій, допоможе дитині легше адаптуватися.

            Безумовно, в умовах сім'ї неважко укладати спати і  годувати дитину відповідно до його звичок. У дитячій установі зробити це складніше, але цілком можливо при дотриманні певного порядку в обслуговуванні дітей, при дотриманні принципу поступовості.

          Відповідність режиму годування, укладання спати, туалету з потребою в цьому дитини - вимога визначальна, але дитину потрібно привчати до режиму, виробляти стійкі рефлекси. Тільки за цієї умови у дитини не виникатиме  негативного відношення до режимних процесів.

          Вироблення рефлексу на час проведення того або іншого режимного процесу ускладнюється, якщо батьки не витримують режиму будинку, якщо у дитини сформувалися негативні звички. У такому разі не слід міняти відразу і режим, і методику годування, і методику укладання. Дитина не зможе впоратися з одночасною ломкою усіх звичок, що склалися, а це погіршить його стан, понизить можливість адаптації, приведе до захворювання.

          Якщо   проводять   ту   або   іншу   процедуру   проти   бажання дитини  або  у момент  його  неврівноваженого емоційного стану, це викликає потім протест, крик, сльози навіть при одній згадці про неї. Персонал повинен пам'ятати, що тільки  заспокоївши дитини  можна його нагодувати, укласти спати,  висадити на горщик.

          Дуже часто діти протестують, плачуть і не відразу включаються в дію, якщо у них не створюють установки на майбутній  процес. Щоб не допустити закріплення негативного відношення до того або іншого режимного процесу в умовах дитячого саду, необхідно попереджати дитину про майбутню дію. Бажано скоротити час перебування дитини в групі перші дні до мінімуму, при умові, що батьки будинку звернуть особливу увагу на методику проведення режимних  процесів і вироблення позитивного відношення до них.

          Дітям,   у  яких  вже  сформувалися   ряд  негативних звичок, рекомендується  призначити в  перші дні  приходити в дитячий  сад тільки  на  прогулянку.   На  прогулянці  легше  орієнтуватися в тому, що оточує, легше встановити контакт з вихователем і дітьми, оскільки ці умови нагадують умови домашнього двору.          Різні іграшки - машини, совочки, лопатки, форми, м'ячі, ляльки - допоможуть дитині провести час весело і зацікавлять його, притягнуть увагу, викличуть бажання прийти сюди  знову.

          Вихователь повинен використовувати прогулянку для встановлення емоційного контакту з дитиною,, для рухливих ігор, які допоможуть задовольнити потребу його в рухах і підвищити емоційний тонус. . .

          Безумовно, в проведенні будь-якого процесу головна роль належить вихователеві. Створюючи у дитини позитивне відношення до усіх процесів, розвиваючи різні уміння, відповідні віковим можливостям, формуючи потребу в спілкуванні з дорослими і дітьми, він забезпечує рішення виховно-освітніх завдань вже в період звикання дитини до нових умов і тим самим прискорює і полегшує протікання адаптаційного процесу.

ВВЕДЕННЯ В УМОВИ ГРОМАДСЬКОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ   II    ГРУПИ АДАПТАЦІЇ

          Діти II групи, в поведінці яких визначальною є потреба в співпраці і отриманні від  дорослого відомостей про того, що оточує, легко сприймають розлучення з близькими в перші ж дні. Проте їм дуже важлива увага з боку вихователя, прояв ласки, слова схвалення. Тільки впевнившись в розташуванні вихователя, дитина вступає з ним в спілкування ситуативно-дієвого характеру. Якщо вихователь допомагає познайомитися з предметами, які оточують дитину, розкриває способи дії з ними і їх властивості, потребу  дитини в співпраці з дорослим цілком задовольняється. Тому вихователь повинен підтримати інтерес дитини до того, що оточує, звертати увагу на схожість і відмінність предметів і іграшок, формувати уміння діяти з ними.

          Для організації ситуативно-дієвого спілкування дуже, важливий підбір іграшок і розміщення їх. У підборі і розміщенні іграшок, безумовно, необхідно орієнтуватися на вік. Проте, враховуючи, що діти, що поступають" в групу, спочатку, прагнуть опанувати окремі дії з предметами, оскільки багато іграшок в групі їм незнайомі, рекомендується мати наступний підбір:

 -   -  для розвитку рухів - м'ячі різних розмірів, обручі, машини, візки, каталки, коляски, кулі і кульки і т. п.;

- - для розвитку   предметної діяльності -  пірамідки, матрешки, куби,  різного роду вкладиші, гра "пошта" з фігурами різної форми (трикутниками, прямокутниками), великий і дрібний будівельний матеріал та ін.;  лопатки, совочки, відерця для ігор з піском; лопатки, печатки для гри з снігом;

- - для розвитку сюжетних ігор - ляльки, собачки, ведмедики - предмети одягу, праска, рушник і т. п.; великі меблі для лялькового куточка;

- - для розвитку мови і збагачення вражень - набір игру-шечных тварин, Набір ляльок, книги, картинки.

    Доцільно використовувати також іграшки-забави, настільний і ляльковий театр.

При цьому не рекомендується часта зміна іграшок і посібників, оскільки це стомлює дитину, не дає можливості їх освоїти, і у нього виробляється недбале до них відношення.

          Іграшки розташовуються в груповій кімнаті відповідно до їх призначення, наприклад: ведмедик в колясці, лялька за столом, лялька в ліжечку, кубики в машині і т. п., обов'язково в різних місцях. Таке розташування іграшок підказує зміст ігрових дій і допомагає опанувати ці дії без взаємних зіткнень з іншими дітьми.

          Для навчання діям з іграшками вихователь може використовувати показ, спільні дії з дитиною, вправи у дії, похвалу за досконалу дію. Усі ці прийоми і методи педагогічної дії з перших днів перебування дитини в групі є важливими і необхідними.

У спільних діях з вихователем в іграх-заняттях, в неодноразових вправах дитина опановує способи дії з навколишніми предметами і починає виконувати те або інша дія самостійна. Так в ситуативно-дієвому спілкуванні не лише задовольняється потреба в співпраці з дорослим, але і починає формуватися потреба в активних самостійних діях. Тому для подальшого розвитку цієї потреби рекомендується поступово включати і такі прийоми і методи педагогічної дії, як вправа в самостійних діях, доручення, нагадування, заколисування, як поступитися іграшкою, як поділитися іграшкою з іншими дітьми.

        Наприклад, у Юрка До. яскраво проявляється потреба в спілкуванні з вихователем.    Показуючи дії з предметами, залучаючи хлопчика до гри, упражняя його у дії, вихователь розширює уявлення його про того, що оточує. Одночасно користується і метод доручень : "Юрко, ти хочеш грати з машинкою? Принеси її". "Що ти возитимеш на ній? Кубики, - запитує вихователь. Юрко киває головою. "Добре, вези кубики сюди на килим, тут буде у нас будівництво. Тільки складай їх акуратно. Ось так. Ще так. Бачиш, як"?.  Так Юрко вчиться розгортати гру в новій для нього обстановці, надалі успішно справляється з цим самостійно. Згодом вихователь розширює круг дій Юрка,       Пропонуючи: "Відвези кубики Колі. Він будинок будуватиме. А машину не забудь поставити в гараж. Ось сюди".  Поступово вихователь спонукає хлопчика до короткочасного спілкування з однолітками, формує потребу в Активних самостійних діях і спілкуванні з дорослим пізнавальні теми і тим самим готує дитину до  завершуючого етапу звикання.

ВВЕДЕННЯ В УМОВИ ГРОМАДСЬКОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ    III    ГРУПИ АДАПТАЦІЇ

          Коли діти мають певні знання, прагнуть до активних самостійних дій, вони звертаються до дорослих лише у випадках, коли необхідно що-небудь з'ясувати.

          Якщо раніше дитина в основному тільки відтворювала предметні дії, показані вихователем, то тепер він використовує у своїй грі ці дії самостійно, ускладнюючи.  Наприклад, він вже не просто поїть ляльку з чашки, багаторазово повторюючи цю дію, а щось наливає в чашку, пропонує ляльці попити, хвалить її.

          Дії дитини стають многозвеньевыми, хоча, безумовно, чим молодше дитина, тим менше ланок буде в його грі. Дитина третього року життя вже в змозі перенести в гру дії, що бачаться у дорослих, у інших дітей або відтворні їм самим з іншим предметом. Але щоб дії дітей розвивалися, вихователь повинен організувати потрібні ситуації, підготувати іграшки і атрибути, показати, як з ними діяти.

          Важливий підбір іграшок, з якими діти діятимуть. Це мають бути різні ігрові куточки з іграшками різної величини, кольору, форми. Поруч має бути також і лавка, щоб дитині зручно було не лише напоїти ляльку, але і сісти з нею поруч.

          На останньому етапі звикання діти вже менше грають самостійно, починають об`єднуватися в невеликі групи. Це слід заохочувати, особливу увагу приділяючи питанню формування взаємин між ними. При цьому рекомендується використовувати такі прийоми і методи педагогічної дії : вправляти дитину в спільних діях з однолітками, учити поступатися іграшкою і ділитися нею з товаришем, доручати звернутися до однолітка і т. п. ("Светочка, нагодуй ляльку, а Танюша укладе її спати. Ось так. Поки Танюша укладає, погодуй ще одну ляльку. Молодці.. Як ви дружно граєте"!).

          При цьому необхідно врахувати, що взаємини дітей  і за часом контакти   і за змістом спільних дій складаються поступово. Так, якщо дитина тільки опановує самостійні ігрові дії, то спілкування його з однолітками не може бути довготривалим, воно звичайне одномоментно, короткочасно, найчастіше виникає з приводу іграшки і може мати конфліктний характер. У такому разі наполягати на спільних іграх ще не слід. На етапі розвитку взаємин з іншими дітьми важливо показати дитині, як слід поступати в кожному конкретному випадку ("Дай Сашеньки свою машину. Скажи: "Візьми, Саша"! Ось так, молодець"!).

          У міру формування стійких навичок спільної гри потрібно звертати увагу дітей на правила взаємин  ("Іграшку відбирати не можна! Потрібно просити іграшку. Ось так: "Дай, будь ласка"!). В результаті такого підказу з боку дорослих діти швидше опановують потрібну форму звернення і від  короткочасних ігор з партнером переходять до тривалого ігрового спілкування в малих групах.

          Сприяють розвитку взаємин з однолітками і спеціальні ігри-заняття. Ці заняття можуть бути різноманітні за змістом і спрямовані не лише на розвиток мови дитини і орієнтування в тому, що оточує, але і уміння спілкуватися як з дорослими, так і з однолітками. Для таких ігор-занять рекомендується використовувати набір сюжетних іграшок : ляльки - дівчатка, хлопчики, бабуся, вихователь, мама та ін.

        Використовуючи знайомі ляльки, вихователь у вигляді інсценувань  може показати, як діти звертаються з проханням один до одного, як вони поводяться з питаннями до бабусі або вихователя і т. п. На іграх-заняттях можна показати, як запросити однолітка в гру, запропонувати пограти разом з однією іграшкою і т. д.

          Отримані на заняттях знання і представлення діти переносять в самостійну ігрову діяльність, відтворюють побачене в грі. Тому рекомендується усі атрибути до ігор в "лікарню", "перукарню", "будинок" і т. п. спочатку продемонстрировать на іграх-заняттях і тільки тоді включати в ігри дітей.  При цьому в іграх-заняттях необхідно показувати не лише як діяти з іграшками, але і правила спілкування : як звернутися з проханням, з питанням, подякувати, поступитися іграшкою і т. п. Тоді конфліктні ситуації в спілкуванні дітей стануть проявлятися  рідше, а взаємини зміцняться.

          Необхідно використовувати і прийом залучення дитини в гру, допомагаючи йому визначити свою роль в грі, наприклад: "Ванюша, ти будеш лікарем. Ось тобі халат, шапочка. Надівай їх. Будеш міряти лялькам температуру. Ось градусник". Поступово гру слід ускладнювати, залучаючи до неї і інших дітей. Хтось буде медичною сестрою, допомагати лікареві ставити гірчичники, хтось мамою і т. д.

Організовуючи ігри дітей, необхідно учити їх просити і запропоновувати свої іграшки, давати один одному поради, як зробити щось краще, допомагати один одному в спільній грі.

    Діти повинні зрозуміти призначення кожного ігрового куточка, засвоїть сенс і способи дій з атрибутами, навчитися обигрувати їх в спільних діях з однолітками. Тому руко-водство вихователя іграми і спілкуванням дітей, що нещодавно поступили в групу, має бути постійним і на цьому етапі звикання. Інакше дитина може часто вступати в конфліктні ситуації, що загальмує розвиток спілкування і ігрових дій, а, отож, ускладнить його адаптацію в колективі.

                        Отже, усі прийоми і методи педагогічної дії з боку вихователя мають бути спрямовані на те, щоб, продвигая дитину з одного ступеня розвитку, на іншу, забезпечувати умови для його подальшого усебічного розумового і фізичного розвитку.